Новости Календарь О нас История Гимн Устав Отчеты, фотографии, будущие походы Библиотека Пишите письма... Поговорим?

Форум

Члены правления клуба : Орг. сектор ? Дмитрий Бжезицкий Сектор учета ? Соня Сущинская Агит. и онлайн сектора ? Исаев Гео Сп
ray

2017-05-30 23:58:21

Re: Вакансии :) : И как прошел слет?
nik.skameykin

2016-11-21 08:03:20

Чехол на рюкзак, чехол на коврик : Чехол на рюкзак - 180 грн - плотный (на рюкзаки 70-100л) Чехол для коврика - 150 грн - очень качеств
Dmitriy.Smirnov

2016-07-23 08:22:23

Re: Фотоальбом к/п "ВЕРШИНА" : Спасибо за фотки. Отличные места надо сказать. Мне бы с вами.
piotrkotski

2016-06-25 17:45:37




Серет 2009 (вiд Залiзцiв до Чорткова)

Початок походу: 7 серпня 2009 р.

Закiнчення:  16 серпня 2009 р.

Учасники походу:

1.     Володимир Хмелюк - капiтан

2.     Марина Хмелюк - матрос, шеф-кухар, фотограф

Запланована нитка маршруту: м. Киiв - м. Тернопiль (потяг) - смт. Залiзцi (автобус) - м. Тернопiль (сплав) - м. Микулинцi (сплав) - м. Чорткiв (сплав) - с. Бiльче-Золоте (сплав) * - с. Городок (сплав) - м. Залiщики (сплав) - м. Киiв (потяг). * Пiдкреслено не пройдену дiлянку.

Мета походу: удвох на байдарцi "Щука-2" (надалi, Щука) в зазначенi термiни пройти маршрут, записати GPS-трек, скласти звiт, розвiятися

Довжина маршруту планована - 246 км, пройдена - 148 км.

Протяжнiсть походу - 10 днiв (прибуття/вiдбуття - 3 днi, сплав - 7 днiв)

Графiк руху (постфактум):

1-й день - 19 км. (23 з блуканнями) швидка течiя, вихiд о 12.45, трек

2-й день - 18 км. швидка течiя, три години борсання в плавнях

3-й день - 27 км. середня течiя

4-й день - 18 км. однi завали

5-й день - 16 км. дощ зранку, завали

6-й день - 17 км. дощ ввечерi

7-й день - 31 км. течiя середня, стали ранiше

Пiдготовчi матерiали: карти генштаба, орiентовний опис маршруту на http://www.poezdnik.kiev.ua/reki/seret/kniga_po%20dnestru2.html

Похил рiчки - 0,9 м/км

Рiвень води - середнiй

Даний документ е художнiм описом походу з абсолютно суб'ективними оцiнками.

Пiдготовка:

Iдея пiти на Серет з'явилася якось несподiвано. Друзi пiшли в Карелiю, куди я не потрапив iз-за часових обмежень, а органiзувати собi хоч якусь вiдпустку хотiлося. Вiдкривши атлас рiчок Украiни, задумався: там бував, там зараз води немае, там i без мене туристiв тонами. Хотiлося знайти якусь спокiйну рiчку, бажано в гостинних захiдних краях, на якiй було б якнайменше двоногих. Повагався мiж Серетом та Збручем i обрав перший. Оскiльки рiчка передбачалася спокiйна i без особливих сюрпризiв, довжину маршруту обирав виходячи з розрахункiв 40 км/день та день на непередбаченi обставини. Дiзнавшись про моi плани, виявили бажання приеднатися знайомi з Одеси. У цьому випадку я думав виходити з Тернополя на катамаранi. Готую карту в GPS-навiгатор (для магелановських тритонiв це досить муторне заняття). Марина паралельно вирiзае та клеiть паперовий аналог. Описiв рiчки малувато, але я й не дуже шукав, хотiлося йти наобум. Iсторiю пам'яток та визначних мiсць теж не переглядаю (хоча в нетi е що почитати), адже в малому екiпажi вiд судна далеко не вiдiйдеш, та й цiлi iншi.

Квитки беру заздалегiдь, тож мiсця випадають в самий акурат (центр вагона i з нижньою полкою). Довго вагаюся, чи брати рибальськi снастi. Нарештi Марина переконуе мене, що з запланованим маршрутом та скопом обов'язкiв, що падуть на нашi плечi, буде не до риболовлi.

Пакую речi: надувна двомiсна байдарка Щука http://stalker.lib.ru/bajdarka.htm , ремнабiр, насос, весла, карiмат пiд ноги, мочалка, чалка, двi пари сплавних рукавиць, два 80-и лiтровi гермо мiшки http://www.neris.kiev.ua, намет http://turobzor.info/palatki/ekstrim/palatka-fjord-nansen---galahad.html, лiтнi спальники http://bizzon.com.ua/product_info.php /cPath/68_81/products_id/1800 та http://bizzon.com.ua/product_info.php/ cPath/68_91/products_id/281, iжевський карiмат, самонадувний килимок, надувна подушка, казанковий трос, кострова рукавиця, 5 коробок сiрникiв, газовий пальник, два пiвтора лiтровi казанка, двi миски, двi чашки, двi ложки, два ножа, черпак, кухонна дошка, засiб для миття посуду з ганчiркою та деручкою, двi зiжмаканi пiвтора лiтровi пластиковi пляшки на воду (третя купиться разом з водою в потяг), аптечка, репеленти, засоби вiд/для/пiсля загару, рулон срального паперу, мило, пакетики шампуню, рушник, фотоапарат http://mobius.com.ua/camera_model-Pentax--W60.htm, телефони, записник, двi ручки, годинник, два пiджопники, два лiхтарики http://bizzon.com.ua/product_info.php/cPath/93/products_id/3017, карти з мапником, GPS-навiгатор http://magellan-triton-300.smartphone.ua/, акумулятори та батарейки АА, набiр кулькiв, револьвер http://www.firelion.com.ua/index.php? productID=224, одяг.

Продукти: 3б. сардини в маслi, 3б. кiльки в томатi, 1б. бичкiв в томатi, 1б. паштету, 1б. мiдiй з рапанами, 1б. свинячоi тушонки, 1б. курячоi тушонки, 1б. курячих шлуночкiв в желе, 400 гр. гречки, 250 гр. рису, 140 гр. пшеничноi крупи, 400 гр. мюслi, 1 гороховий брикет, 1п. згущеного молока (350 гр.), 1п. майонезу, 1п. кетчупу, 1п. гiрчицi, 2 п. борщовоi заправки, 300 гр. цукру, 1шт. капусти, 12шт. картоплi, 10 шт. цибулi, 2 гол. часнику, 10 шт. моркви, 0,4л. олii, 1булка Украiнського хлiба, 250 гр. сала, спецii, чай, кава, 150 гр. коньяку.

Прибуття:

З квартири власним ходом з гермами за плечима i байдаркою в руках прямуемо з Мариною до зупинки Гната-Юри (ТЦ "Колiбрiс"), заздалегiдь звикаючи до ваги спорядження та прицiнюючись до можливих темпiв пiшого пересування. Далi - тролейбус, пiдхiд до з/д вокзалу, та неспiшне вантаження в поiзд N7 Киiв-Тернопiль, що вiдправляеться 07.08.09 о 23.58.

О 7.40 наступного дня прибуваемо в Тернопiль. До автостанцii можна добратися громадським транспортом або на таксi. Обираю другий варiант як зручнiший, викликаю таксi за номером 8(068)-231-13-11 (дякую Юрi Скелi, що спить не дуже мiцно i може дати досить квалiфiковану довiдку по Тернопiльщинi ;). Вiд надокучливих "штатних вокзальних таксо" вiдмовляюся принципово, оскiльки "за 15 грн. нiхто нам не поiде", а до Залiзцiв просять 140 грн. (Тут i надалi текст з щоденника видiлено курсивом). Розбалакавшись з водiем таксi, з'ясовую, що до Залiзцiв таксi коштувало б близько 60 грн. i що з селом потрiбно акуратнiше (адже росiйська назва Заложцы, що зустрiчаеться в звiтах та на картах, перекладаеться зовсiм не як заложцi, як я гадав; а ще крiм села Залiзцi е село Залiсцi.). Що ж 8 грн., 10 хв. i ми на автостанцii. Квитки до Залiзцiв коштують 10 грн., автобус на Кременець через Почаiв вiдходить о 8.40, тобто через пiв години.

Рiшаюсь перевiрити народну приказку "зранку пиво робить диво" i куштую автентичне мiсцеве живе микулинецьке пиво, - справдi диво, - повне Г.

Через годину ми в Залiзцях. Це невеличке але древне селище (1483 р.?) мае багату iсторiю та кiлька цiкавих мiсць, наприклад, костел св. Антонiя (руiни) та залишки замку (http://www.castles.com.ua/n34n.html). Злiва мужики рибалять. I просто протягом кiлькох хвилин ловлять кiлька гарних рибин (чи не карасi). Пройшовши повз озеро близько 300 м. мимо церкви, що виднiеться злiва, стапелимся на зручнiй галявинi ЛБ вiдразу за мостом (не спутайте зi старицею злiва вiд озера). Снiданок, збори, переупаковка речей, надування Щуки i в дорогу.

Сплав:

Субота 08.08.09

 Стартували о 12.45. Вже за 5 хв. перший дерев'яний мiст, за 10 - iнший. Швидкiсть течii близько 2 км/год., тож на Щуцi розвиваемо швидкiсть 6-7 км. Вражае кiлькiсть гусей, що сотнями зустрiчаеться через кожнi сто метрiв. Через пiв години бетонний мiст. Обносимося, хоча можна було б пiд ним пройти, якби не грамотно прив'язаний до корми карiмат.

Гусей стае все бiльше. Цей факт стае важливим, якщо гусей розглядати як локальнi перешкоди. Цi безтолковi створiння, побачивши наш екiпаж, або почувши гельготiння iнших дзьобатих, миттю з берегiв пруться в рiчку (якщо там не були) i намагаються пливти поперед нами. Коли ж ми наздоганяемо стаю, вони, не в змозi втекти i не бажаючи повернути до берега, здiймають перед нами страшний лемент i просто нiагарськi водопади бризг, дбаючи, щоб ми не пересохли на палючому сонцi. Iнодi десяток, другий гусей гонимо перед собою до кiлометра (один гусак кричав нам про нашу неправоту довше години; думаю що дорогу додому вiн навряд чи знайде) - стае страшно потрапити пiд руку розгнiваним хазяям.

Невдовзi пiдходимо до рибгоспу. Про це попереджують непоодинокi запруди для вирощування молодняка. Рибнi стави вiд основного русла вiддiленi вузькою дорiжкою, що на пiвметра/метр вивищуеться над водою. Вони переважно зарослi очеретами, тож не зрозумiло, чи використовуються зараз. Попереду гребля.

Обнос по ЛБ мимо собаки Баскервiлей. Наглядач цiкавиться, що ми тут шукаемо, але дiзнавшись, що ми туристи, повнiстю заспокоюеться i не заважае пересуватися забороненою територiею. При посадцi в байду спостерiгаемо цiкаве явище: з рiчки раз-по-раз пiднiмаються гiгантськi вонючi вихлопи смороду - булькае якась пiдводна труба, через яку промисловiсть вносить посильний вклад в екологiю краю. Рибаки запевняють нас, що далi по рiчцi повний "непрохiд" i що туристи в цих краях рiчкою взагалi не ходять. Оптимiзму це не додае, а от для впертостi просто iдеальний стимул; крiзь зуби цiджу: "вiдтепер - ходять".

Через кiлька хвилин переконуемося - непрохiд. правда не глобальний. З ентузiазмом пробираемося через завали.

Зате пiсля походу зможемо розповiсти друзям (що залишили нас напризволяще один на один з Серетом, а самi пiшли до Карелii) про те, що Iрпiнь втратив корону самоi заваленоi рiчки (http://karabin.com.ua/sub_pohod .php?poh_id=169&page=1).

Подалi вiд сiл зграi гусей змiнюються табунами рибакiв, що принишкнуть десь пiд вербою, закинуть своi доннi вудки аж на протилежний берег (рiчка ж вузька) i мовчать, щоб не наполохати собi рибу. А вже ти туристе-воднику будь уважним, щоб не заплутатися в павутиннi ледь помiтноi риболовноi волосiнi. Хоча якщо вiдверто, то правду говорять про чемнiсть та ввiчливiсть тернопольчан. От у нас такий рибак ще б i твiй лексикон хранцюзькоi поповнив би (це в кращому б випадку), а цi просто лупають очима, дивляться як на прибульцiв, та чемно вiтаються i лише деякi тетерi зло зиркають з пiд лоба та цiкавляться, навiщо ж рибу полохати.

Згодом, немов чорнi та бiлi смуги буття, все частiше трапляються хащi та завали, з'являючись, коли iх абсолютно не очiкуеш, та зникаючи, коли вже й не надiешся. Все частiше приходиться балансувати на тонких притоплених гiлках протягуючи судно над заваленим стовбуром верби.

Попереду село Чернiхов. Виходжу на лодочнiй ПБ, пiднiмаюся "алеею тiней", що доводить до церкви. В однiеi бабусi набираю питноi води (з рiчки воду пити Марина вiдмовилася навiдрiз та i я надивившись на чудасii мiсцевоi екологii схиляюся до думки, що прийдеться гартувати iмунiтет iншим чином).

Входимо в плавнi. Рiчка вузька, дуже швидка, виляе через кожнi 50-100м., повертаючи щоразу на 180°. Байдарку сильно заносить на поворотах, тож бiльшiсть часу iдемо лагом, гребучи веслом лише з одного боку (гребля здорово нагадуе гру Кармагедон на льоду. Важко прийшлося б килеватим байдаркам). О 18.00 вирiшили пройтися до 19.00 i шукати мiсце для ночiвлi.

Рiчка Серет з помiж iнших вирiзняеться дуже вередливим i суперечливим характером - тiльки ти прийняв якесь рiшення, вона зробить все, щоб унеможливити його виконання. I навпаки, в годину вiдчаю вона пiдкине тобi чисте плесо або затишну полянку. Пливучи плавнями, помiчаю, що русло постiйно звужуеться. З звичайних 4-6м воно перетворюеться в двометровий нешвидкий канал майже повнiстю покритий зеленню, непомiтно втрачаючи води через стiни очеретiв. Зате довкола просто рай для диких качок. Вони здiймаються в повiтря в кiлькох метрах вiд Щуки. Так i хочеться достати свiй револьвер i спробувати вполювати.

Раз-по-раз налiво в очерети вiдходить невеличкий потiчок. Тупик. Русло зненацька пропадае, i лише придивившись, розумiю, що перед нами завал з товстих колод та пустих пляшок, що повнiстю сховався пiд плавнями (плавнi - шматки намулу з кущем очерету або осоки, що вiльно дрейфують по руслi, доки не пристануть до якогось берега, або завалу в руслi). Приймаемо рiшення копати вперед. Саме тут це слово набувае не переносного, а прямого значення. Кожен змах веслом просувае назад кiлька кiлограм чорного вонючого мулу та мiрiади жучкiв i букашок або ж наступний кущ плавнiв. Ходу вперед немае. Пробуемо розгойдати байдарку взад-вперед i на раз-два-три здiйснюемо неоднозначнi поступальнi рухи вкриваючись струмками поту i триповерховими матами. Переконую матроса, що стоячи бачу русло, хоча вгадуеться воно досить нечiтко. Виклавши всi сили, спробувавши розпихати пiдводнi колоди ногами i чiпляючись руками за чуби осоки i очеретiв, через 15 хв. проштовхуемо байдарку через 10-ти метровий завал. Нам вiдкриваеться 20 метрiв води, пiсля чого русло зникае остаточно. Тупик. Встаю на байдарку, але довкола бачу лише очерети. Навiгатор пiдказуе, що до Iвачiвського озера залишилося всього 400 м., а от до берега як до лiвого, так i до правого бiльше пiв кiлометра. Потроху починаю усвiдомлювати реальну картину, де двi людини загубленi в очеретах за сотнi метрiв вiд берега зустрiчають нiч. Огортае страх i вiдчай. Мозок судорожно шукае рiшення. Мовчки знiмаю шорти, перехоплюю зляканий i здивований погляд Марини, кажу:

-         Ну я пiшов.

-         ?!!

-         Попрацюю Сусанiном

Щойно я спробував ступити на якусь купину, вiдразу вiдчув себе Муму, миттево ввiйшовши по груди в в'язку вонючу багнюку. Дна в цих мiсцях не iснуе (надалi пробував встромити весло - два метра жижi i жодного опору). Iнстинктивно спираючись на балони корми байдарки тягнуся вверх - безрезультатно. З Марининою допомогою забираюся в байдарку. Фiльми жахiв i "фактор страху" вiдходять на заднiй план в порiвняннi з цим видовищем: сотнi водяних комах i незрозумiлих черв'якiв повзають по моему тiлу, копирсаючись в грязьовiй масцi. З притупленою огидою витираю себе байдарочною губкою, твердо командуючи: "Назад".

Легко сказати, адже попереду все та ж грязьово-колодочна десятиметрова пробка. Хоча цього разу було легше (ви знаете, що може зробити борець, що вкусив себе за ., вiдволiкся). З тонною адреналiну в кровi i безумним виразом очей мiсимо грязь. Поряд пропливае водяний пацюк. Молюся, щоб його не помiтила Марина. Оговтався лише через кiлька хвилин. Що ж робити далi? До мiсця, де востанне був вихiд до землi кiлька кiлометрiв проти течii, а вже згущаються сутiнки. Приймаю рiшення йти потiчком, що вiдгалужувався вiд русла.

Потiчок шириною в нашу байдарку, тож веслом попрацювати не вдаеться. Йдемо пiдтягуючись руками за кущi очерету та осоки. Згодом потiчок теж розгалужуеться i зникае. За п'ять метрiв перед нами прямо в водi виднiеться тонка смужка верболозiв (тож там зовсiм мiлко). Повертаемо назад до русла. Повертаемося ще на сотню метрiв i розумiемо, що в сутiнках увiйшли не в той потiчок. А наш ось вiн, теж метровий, але швидший i бурхливiший. Вiн наче сам засмоктуе наш екiпаж пiд пологи очеретiв. Повернутися таким буде вкрай важко.

Через 20-40 метрiв потiчок виводить нас в нове русло. Воно вужче попереднього (всього 1-3 м) та й течiя повiльна, одразу видно, що утворилося воно зовсiм недавно. Так званi береги ще навiть не сформувалися (прямо на очах однi кущi пускаються вплав вiдриваючись, iншi знаходять собi пристанище, зупиняючись в заводях). Русло сильно заросле водяним мохом та дрiбними плетучими болотяними рослинами, але це нове русло! Вiдчайдушно молотимо веслами, але вже через кiлька хвилин нарисовуеться знайома картина - русло втрачаеться. Знову тупик? Бачу незначне порiдiння очеретiв злiва. Ломимося туди. Пропливши метрiв 50 розумiю, що я знаходжуся в озерцi дiаметром пiвсотнi метрiв. Обслiдую його кромку. Стiна. Темнiе. В глибоких сутiнках насилу знаходимо те мiсце, з якого потрапили в озерце. Виходу нема, гребемо вперед на зникаюче русло. Прогрiбаемо метрiв з 30 (досить рiдка жижа, байдарка нехотя, але просуваеться) i. ЗЕМЛЯ!!!

Якщо глянути на карту, то не доходячи до Iвачiвського озера пiв сотнi метрiв злiва в Серет з промiж двох озерець впадае потiчок, що проходить пiд мостом над трасою в кiлометрi вiд рiчки. На наше щастя сьогоднi то не потiчок, а навпаки стежка вiд траси до рiчки. Навiть не стежка, а ледь помiтна стежина, що проходить по насипу лише на 10-20 см вище води (очевидно два круглих озерця, що показанi на картi обабiч, насправдi являючись двома канавами обабiч стежки якраз i утвореннi нагортанням грунту для формування цiеi стежини з абсолютно незрозумiлою цiллю). От ця стежина i закiнчуеться островом, що впритул примикае до русла рiчки зажавши його в канаву завширшки метр i з надзвичайно швидкою течiею (менi неодноразово згадуеться Коваль зi своiм найлегшим човном в свiтi - був вiн, зараза, на Серетi, неодмiнно був).

Швидко ставимо намет. Я за дровами, Марина розкладуе речi. Пiд самим берегом за канавою весь час скидаються щуки ганяючи дрiбноту. Знову щиро розкаююсь, що не взяв спiнiнг. Повсюди сотнi диких качок. Iнодi тишу прорiзае демонiчний регiт чайки, проходячи морозом по шкiрi. Марина готуе гречку з зажаркою i свининою. Тiльки тут згадую, що в нас ще е пиво i двiстi грам коньячку, дуже доречно. На берег прямо перед нами вискочив пацюк подивився в нашу сторону, дико заверещав, кумедно пiдстрибнув перевернувшись в повiтрi i впав у воду.

Нiч була тривожною. Навколо кричали качки, смiялися чайки, поряд стрибали щуки i вночi в гостi до нас навiдався знайомий пацюк. Добре, що я мiцно сплю, а от Марина хоч i вiдлякувала пацюка всю нiч колотячи ногами по стiнках палатки, але смiттевий пакет з очистками вiд ранiшньоi ковбаси та з трьома протухлими рибинами, якi я по дуростi купив в Залiзцях до пива, вiн все ж витяг прямо з тамбура намету i вщент розшматував.

Недiля 09.08.09

Проснулися ми о 6.00. Надворi стояв туманний ранок. На газовiй горiлцi швиденько готую обов'язкову ранiшню каву та намагаюся розпалити вогнище. Верба, що й так горить неохоче, ще й вiдсирiла на додачу. Витративши коробок сiрникiв та натренувавши щоки, добиваюсь результату - отже гороховому супу бути!

Бувае таке, що день не заладиться. Пiсля зборiв речей з'ясувалося, що GPS-навiгатор не працюе: зависае на пiв запуску. Замiна батарейок, шаманськi пританцьовування, биття девайса об колiно та занурення його у води Серету забрали годину часу. Карта, яка бралася для годиться як дань традицii i пiдстраховка намокла ще звечора (та пробачить менi Евгенiй Сергiйович, вчив же.). Вийшли ближче до 11.

Через кiлька поворотiв рiчки виходимо в Iвачiвське озеро. Починаеться вчорашнiй жах в новiй iнтерпретацii: без навiгацii, русла як такого немае, до берегiв пiдiйти неможливо, все озеро заросло очеретами, лататтям, та заплило "говнецом" (так ласкаво ми стали називати помiсь мулу, водяного моху та iншого бруду i смiття).

Йдемо страшним зигзагом, вибираючи мiсця зарослi лататтям (йти по ньому виявилося найлегше за вiдсутностi чистих плес). Вмордувiнд. Диких качок - як голубiв на Хрещатику (iнодi страшно, щоб яка не нагидила), безлiч лебедiв, бiлих i сiрих чапель, чайок. В куточках свiдомостi застиг вчорашнiй жах. З острахом поглядаемо по сторонах, не задумуючись робимо складнi рискання злiва направо, не боячись втрати часу. Рятуе лише те, що навколо ранок. Поступово стае глибше. Виходимо на Чисту воду. Вода й справдi кришталево чиста не дивлячись на багату флору i фауну. То тут, то там з'являються рибаки, сонно клюючи над вудочками. Далi iх стае настiльки багато, що розумiеш, риба тут е, а мiсце для риболовлi потрiбно займати ще звечора J. Пiдходимо до греблi. Обнос справа налiво (прохiд за бiлим забором). На заплавному озерi дядько рибалить на банановi. Так, справжнiй морський надувний банан - оригiнально. Русло нешвидке i нецiкаве. Потроху приходять знову плавнi.

Мiж селами Великий Глибочок i Плотича течiя пропадае i русло фактично перетворюеться в озеро. Щоб подолати цю дiлянку потрiбно грамотно перейти вiд правого берега до лiвого. За словами мiсцевих, е лише одна "дорiжка" в очеретах, про яку навiть мiсцевi рибалки знають не всi, але потрiбно орiентуватися по забитим в воду палицям i загнутому кущу очерету. Оскiльки всi цi iстини ми дiзналися вже в Великому Глибочку, куди причалили набрати води (на картi в цьому мiсцi невеличке озерце в болотах), то ми вирiшуемо, що швидше i надiйнiше буде обнестися, адже неподалiк дорiжка-мiст. Пiсля мосту плавнi наступають з новою силою. Лякае, що й на картi ця частина рiчки зображена тонкою звивистою ниткою.

Майже при виходi з Чистилова знову "вляпуемося". З учорашнього дня знайомий земельний завал. Пробуемо копати переконуючись, що це марна справа (вже зовсiм не видаеться смiшним анекдот про "де ти грiб, там я й ставив"). Повертаемося до пiрсу, де рибалять двое мiсцевих пiдлiткiв i покурюють вничку, недовiрливо позираючи на нас. Розпитати нiчого не вдаеться. Важко спiлкуватися з "не водником". Оскiльки на картi проглядаеться два русла - перепитую, чи нема через рiчку бува двох мостiв. Кажуть що е три. Запитую, пiд яким краще пройти - вiдповiдають, що мости "один одного лiпший". Роблю перегляд по берегу. Точно бачу, що через 200 метрiв чисте плесо, а от як там на цих 200м? Якщо ж обноситися, то метрiв з 300 мiнiмум. Пiсля невеликоi наради вирiшуемо йти вперед. Якщо завал бiльше 20-30 метрiв, то на останнiх силах повернемося i зупинимося прямо в селi. Втративши кiлька хвилин i довiвши хлопакам на березi, що танки грязi не бояться, прогрiбаемо вперед п'ядь за п'яддю. Завал не такий вже й великий, але русло стрiмко повернуло праворуч геть вiд чистого плеса, що проглядалося з берега.

Майже дiйшовши мосту помiчаю прохiд налiво зi значним стоком води. Повертаю i вже через сотню метрiв розумiю, що це пастка.

Вода просочуючись через стiни осоки та очеретiв повертае в русло, вiд якого мене вiддiляе всього 5-7 метрiв. Повертатися дуже лiнь i, незважаючи на протести Марини, вирiшую перти вперед. Останнiй метр в позi ковбоя (ноги стоять на купинах очерету, руками мiж нiг протягуеться байдарка) i ми знову в "струi". Проходимо пiд мостом. Виявляеться, "три моста" йдуть один за одним. Так от про що нам повiдали хлопцi. А от з приводу "один одного лiпший" питання спiрне. 14.00. Жара.

Через кiлька десяткiв метрiв налiво пiд зводи очеретiв сходить швидкий бурхливий потiк, залишаючи подальше русло зовсiм без течii. Не переймаючись, йдемо за водою. Ця казкова алея назавжди залишиться в моiй пам'ятi: спочатку ми пливли в темному коридорi очеретiв завширшки метр, але з такою течiею, що весла в воду i не мочили, лише переднiм веслом працювали мов вказiвником. Весло влiво - i байда немов змiйка в тетрiсi шмигае слiдом за веслом пiд склепiння трав'яного тунелю. Далi ми увiйшли до зачарованого лiсу. Картина, що вiдкрилася очам вражала своею нереальнiстю: ми пливли просто серед лiсу. Лавiруючи помiж деревами шукаемо максимальну течiю, щоб не збитися з оптимального курсу. По вiдголоскам потягiв, що проносяться поряд що чвертi години, i по сонцю визначаю, що ми йдемо паралельно з/д мосту на вiддаленi кiлькох сотень метрiв.

Надалi течiя все розгалужуеться i розгалужуеться, остаточно перетворюючись в озеро серед лiсу (чи то пак лiсу серед озера).

В головi зароджуються недобрi вiдчуття. Куди йти? Розум пiдказуе, що йти потрiбно за течiею, але де вона? Обираю напрям на пiвдень а далi по алгоритму: пiдходимо до наступного куща i за падаючим листям визначаемо куди бiльше тягнеться смiття вправо, чи влiво i йдемо за ним. Коли листкiв нема - пiднiмаю веслом з дна трiшки мулу i спостерiгаю за каламуттю (проблем з цим не виникае, ми вже й так деякий час раз-по-раз дном судна доторкаемося до пiдводних намулiв). Таким чином проходимо з кiлометр до тих пiр, доки течiя не зникае остаточно, а наш корабель починае надiйно перетворюватися зi щуки в повзучого тюленя. Фiнiш. Знесилено кидаемо весла. Переповзши кiлька раз з однiеi поляни на iншу i зовсiм вибившись з сил, розумiю: далi не пройти, а дороги назад не знайти. Достаю квадратики карти, на якi вона перетворилася пiсля намокань, висихань та частого дiставання з мапника i прикидаючи "юг к носу", визначаю, що ми маемо бути неподалiк основного русла, яке в цьому мiсцi справа впритул мало б пiдiйти до горбистого берега. Щоб переконатися в своiх припущеннях, лiзу на найближче дерево. Дерева - невисокi вiльхи, чахлi iз-за стояння в водi, та й пiдмоченi кореневища тримають iх не особливо надiйно. Як йожик в туманi, забираюся на верхнi найтоншi гiлки ногами, руками балансую як акробат, ноги тремтять, а рука козирком бiля очей (таких циркiв ще не бачили джунглi Серету). Довкола тiльки рiдкий лiс i лише попереду справа в кiлькох сотнях метрiв бовванiе очiкуваний горб. Десь там пiд ним рiчка, це точно. Але як туди добратися?.. В серцях знову вистрибую з байдарки з твердими намiрами хоч зубами дотягнути ii до рiчки. Марина мовчки дивиться на цю дурну затiю (добре, що хоч мовчить, адже на вiдмiну вiд вчорашнiх блукань це ж моi адмiральськi здiбностi завели нас сюди). Вiдпихнувшись вiд дерева по iнерцii проходжу метр-другий i. все. Ноги, провалюючись в багнюку бiльш нiж по пояс, не дають можливостi проштовхнути байду нi на крок. Що робити? Ну хоч монетку кидай. Вирiшую покладатися на единий прилад, що залишився в нашому екiпажi, на жiночу iнтуiцiю. Марина каже повертатися. Ну що ж, спробуемо.

Як я i передбачав iти за течiею простiше, нiж шукати, звiдки вона йде. Перш нiж зайти в якусь наступну промiжну галявинку (коло 5-6м дiаметром оточене 5-6 кущами-деревами з 5-6 протоками або пролазами мiж ними) приходиться вiдвiдати 2-3 тупикових. Безвихiдь додае злостi i сил. Згодом починае вiдчуватися течiя. Ломимся на неi, мов риба на нерест, хоч i помiчаемо, що тут ми точно не проходили. Через годину веслань доходимо до мiсця, де вода нас просто вiдносить назад. Рiчка близько, але ми впираемося в зарослi верболоз. Незважаючи на протести Марини, вирiшую цього разу продиратися до останнього. З матом, опанням та криками "давай", тягну на себе гiлки кущiв, мов тараном розсуваючи iх своею захисною панамою. "I раз." i ми з байдаркою пiд хруст ломаних вiток просто випльовуемся в русло. Урааа. Дивимося один на одного i не знаемо, смiятися чи плакати: всi в павутиннi, мошках, навiть iз-за пазухи стирчать цурпалки гiлок та очеретiв, одяг чорно-зелено-земляного кольору, мокрий, пiт тече градом. "А от той пагорб" - махаю рукою, i торопiю: на березi стоiть сiм'я (взагалi i не зрозумiло, хто з нас туристи) i дивиться на нас круглими очима. Уявляю, як вони зачувши мати i бубнiння перестали жувати шашлики i з острахом чекали на болотяне чудовисько, що трощить верби i мутить води. I тут ми оп-па. Думаю нами ще довго лякатимуть малих дiтей.

Незважаючи на вiдкритi роти невiльних глядачiв, плюхаюся в брудну зарослу мохами воду i "купаюся". Далi починаю вiдмивати Щуку. Марина пiдмiчае, що пiсля того як я купаюсь, або ще й судно мию, ми обов'язково попадаемо в ще гiршу калабаню.

Та цього разу все навпаки. Не встигли ми вiдiйти вiд багаточасових блукань (втрачено три з половиною години ходового часу!), кiлька поворотiв i ми виходимо в гребний канал, що починаеться разом з селом Пронятин справа. В рибалки дiзнаемося, що через вузьку зарослу ряскою протоку можна потрапити до внутрiшнього озерця, де е вихiд до магазину. Судячи з карти далi цивiлiзацiя, та й година вже пiзня, 19.00 - вирiшуемо отаборитися прямо на околицi села пiд самим лiсом бiля розваленоi водокачки. Поки мию голову та остаточно купаю розвантажену байдарку знайомлюся ще з одним рибалкою. Дядька (представився Ярославовичем) виявляеться колишнiм КГБешнiком, працював в Киевi i взагалi не з лiсу вилiз. Переймаеться нашими розповiдями про зламаний навiгатор та блукання в плавнях, радить користуватися польськими картами замiсть генштабовських, мовляв вони значно точнiшi. Готуемо рис. Пiдiйшов Ярославович, запитав чи не страшно поряд з селом, адже "умовна щiльнiсть п'яних дурнiв на кiлометр квадратний кругом однакова". Дае мобiльний на всяк випадок. Вiн живе поряд i готовий "лопатою надавати всiм пiдсрачникiв", адже його тут кожна собака знае, боiться i поважае, тож ми можемо смiливо казати, що вiдпочиваемо тут з його велiння ;). В нас тиша, а от з протилежного берега, де розкинулось село Бiла, що нинi практично iнтегрувалося в Тернопiль, лунають п'янi лайки, розбори, погрози та ржач - там продовжуеться нiчний активний вiдпочинок найстiйкiших тернопiльчан. Ех, не прав ти, Ярославович, здаеться там щiльнiсть п'яних дурнiв недiльними вечорами зашкалюе.

Понедiлок 10.08.09

Над гребним зранку розлито густi бiлi тумани. Ярославович вже кидае спiнiнг, нiби й не йшов нiкуди. Заварюемо вiвсянку зi згущеним молоком (вже в тюбиках), снiдаемо, чаюемо, збираемося i вперед на Терен-поле.

Пiсля моста, що за гребним каналом (а рили його як канал всесоюзного значення, 20м завглибшки; навiть трибуни почали ставити, але все пiшло по .) - Тернопiльське озеро. Йти просто краса. Легкий вмордувiнд змiнився повним штилем. Проходити краще тримаючись правого берега. Вода брудна, зелена i бажання скупнутися не визивае зовсiм. Попереду мiст. Справа вiд моста обминаемо човнову (чи катерну) станцiю i чалимся на пiрсi (де виднiються двое схiдцiв до виходу в мiсто). Пiсля прогляду розвантажуемося, герми на спину, байду в руки i йдемо в сторону мосту. Кiлька цiкавих пiдходять подивитися на байдарку, iм надувастик в дивину, адже самi вони колись ходили лише на тайменях. Перед мостом переходимо дорогу. Вiрнiше урочисто траверсимо потiк машин по зебрi, маякуючи веслами замiсть прапорцiв про початок i закiнчення колони. Бiля ближнiх ларькiв нарештi викидаю накопичене смiття (якось завжди про нього забуваю i вожу з собою, мов рiдне) Справа по руслу через сотню метрiв стаемо на воду. Посадка досить незручна.

Далi рiчка брудна i взагалi не цiкава. Проходимо безлiч мостiв (7-8 впродовж пiвгодини). Рибакiв немае, тож i риби певно теж. Згодом з'являються очерети i острахи попереднiх днiв. Збiльшуеться течiя. Русло заросле, але завжди можна знайти метрову дорiжку з бистротоком. Береги дедалi бiльше нагадують Случ. Потрохи входимо в хащi. Починаються частi завали (здебiльшого прохiднi, хоча трапляються i серйознi). Знову з'являються гуси (помiчено, що вони е iндикатором вiдкритоi води). Попадаеться перша шиверка (перешкоди мiкроскопiчнi, але пiсля плавнiв здаються такими знаковими i бажаними). Течiя набувае слаломного характеру. Дуже крутi повороти на руслi шириною 1-3 м iз-за бокових перешкод (поваленi дерева, виступи камiння).

Зупиняюся в селi Острiв бiля величного колишнього храму, який якраз реконструюють (грамотнiше було б дiйти до моста в селi). Бiля мосту табличка "Природно-заповiдний фонд Украiни. Гiдрологiчна памятка природи Острiвське джерело. Охороняеться законом". Нижче по течii i саме джерело справа. Вода чиста i смачна (як виявилося вона досить довго зберiгае своi властивостi). На берегах церкви i храми.

В селi Буцнiв пам'ятка архiтектури - залiзничний мiст, збудований в 1897 роцi.

Почувши попереду шум, несподiвано помiчаемо греблю. Дивно, пiдпору води не помiтно, хоча течiя практично пропала. Обнос справа. Знову потрапляемо в джунглi, пригинаемося майже пiд кожним деревом. Мiсцями приходиться гребти лежачи, бо течiя серйозна, а рiчка наповнена ломаками i дошками. По бокам з'являються пагорби. Бачимо каменярiв, що нещадно руйнують схили одного з пагорбiв. Ух, ти! Перед нами перший злив висотою 20-30 см.

Далi - рiвномiрна течiя та нависаючi дерева (пейзажi нагадують Ворсклу). Попадаеться шматок "рульожки" мiж частковими завалами i ми стаемо на ночiвлю перед селом Лука при виходi з села Миролюбiвка? Мiсце гарне, рiвне, достаток дров, поряд хвойний лiс, хоча неподалiк виднiються крайнi хати села. На вечерю в нас украiнський борщ з часником, курятиною i салом. День видався просто iдеальним. Стiльки вражень, змiн пейзажiв та частоi мiнливостi характеру рiчки за один день я ще не зустрiчав. Правду кажуть, хто не був в пеклi, той раю не знае.

Вiвторок 11.08.09

 Нiч видалася дуже тепла, практично без роси. Пiдйом о 7.00. Снiдаемо пшеничною кашею з курятиною i зажаркою (все таки добре мати в походi шеф-кухара).

Вiдмахуемося вiд корiв, що намагаються скуштувати тент палатки або одежину. Швидко збираемося i от о 9.45 ми вже на водi. Вiдразу через 30м непрохiдний завал. Ну i чому було не продивитися рiчку i стати на воду пiсля нього? Такi завали на мiсцевому сленгу називаються "патрон", тобто затор. Цей патрон представляе собою просто дику гору пластикових пляшок.

Обнос по ПБ. Подумки роблю кiнцеву переоцiнку маршруту. Розумiю, що пройти запланований маршрут в заданi строки неможливо в зв'язку з масою дрiбних перешкод, що забирають багато часу, тож вирiшую й зовсiм не квапитися, а насолоджуватися маршрутом. Буквально протягом першоi ж години трапляеться кiлька десяткiв завалiв. До цього походу я б обносив половину з них. Цього ж разу обiйшлися 3-4 обносами. Перед Микулинцями русло на кiлька хвилин очищаеться. Вiдкриваеться мальовничий краевид на Троiцький костел.

Стаемо пiд першим Микулинецьким мостом (Микулинцi-Воля) (Микулинцi - вважаеться найдавнiшим мiстечком на Тернопiльщинi та одним iз найдавнiших на Захiднiй Украiнi. Перша писемна згадка - 1096 як Микулин, згiдно з "Повчанням" Володимира Мономаха). Помiчаю що спортивнi тапки, якi вiрою i правдою послужили менi в плавнях i заслужено були вимитi i поставленi на корму для просушки, пiсля хащ, пригинань i протаскувань помiж гiлок, вже не е парою L. Згадую навiть момент, коли я, перетягуючи байдарку над поваленим деревом в вузькому промiжку мiж двома гiлками, ставив ii на ребро. Все що слабо примуфтовано обов'язково загубиться (туристична мудрiсть). Кiлька хвилин вдивляюся в води Серету з надiею, що тапок мене спробуе наздогнати, але марно - Серет прийняв жертву. Оглядаю руiни замку 16-го столiття на ПБ i прямую в мiсто за тапками i пивом.

Нинi серед досить великого мiста я й справдi виглядаю неприродно: пофарбованi деревами шорти та панама, обвiтренi губи i босi припиленi ноги шльопають мощеними брукiвкою вулицями. На недовiрливi погляди бабусь-продавцiв розповiдаю свою iсторiю. Купую шльопи виробництва мейд iн Чайна i за наводкою бабусь iду до Микулинецького пивзаводу. Але не склалося. Найсвiжiше i найдешевше Микулинецьке пиво в мiсцевому кафе продають по своему дивному графiку i чекати менi ще бiльше години. Ну що ж, знову повертаюся в центр i затарююсь в магазинi. Заодно продивляюся другий мiст. Потрiбно було вiдразу зупинятися бiля нього. Мiж двома микулинецькими мостами гребля-водопад.

 Непрохiд. Обнос справа по лугу з десятками лавочок та столiв (можливо по ночам тут збираеться таемний клуб микулинецьких шахiстiв). Фотографуемося поряд з 5-6ти метровими рослинами, що нагадують гiгантський окрiп.

Пiсля другого мосту знову патрони, перетягування над гiлками, пропливання лежачи з проносом гiлля над собою. Обносити вирiшили лише те, що обносити або значно швидше, або не обносити небезпечно для життя. Вiдразу ж обнос. Повний i протяжний завал рiчки. Робимо перепочинок i заодно крадемо 7 маленьких качанiв кукурудзи (на пiвторалiтрову каструльку), та пробачать менi невiдомi хазяi, котрих не було поряд.

 I перед Микулинцями i вiдразу пiсля в рiчку впадають чисельнi потiчки-вонючки (стоки каналiзацii чи вiдводи скотоферм). Та й вся рiчка в цiлому дуже брудна i вонюча. Рибакiв обмаль (напевно з рибалкою тут не дуже.). Майже всi зустрiчнi мешканцi кажуть, що далi по рiчцi проходу нема. Це не надихае, але ми вперто гребемо крiзь павутиння заростiв. Здаеться вже в Струсовi бачимо вир смiття. Бiльша частина струi, закручуючись вправо, утворила справжню пастку для пляшок, кiлькох плавучих кiнескопiв та iншого смiття.

Далi пiд водою струя виходить влiво i зливаеться на безладно нагромадженi бетоннi плити перемежованi з дерев'яними кiлками, дошками та виступаючими каменями. Сплавитися? Великий ризик для байди. З труднощами зачалившись бiля ПБ смiттевиру роблю огляд. За важкодоступним поросшим схилом - закинутий завод, де все оточено ржавим металом, без вiкон стоять занедбанi примiщення-привиди, а вся земля залита мазутом та смолою (пересуватися бажано по накиданих уламках цегли). Прогляд показав, що потрiбно проводити байду вверх по ПБ на сотню-другу метрiв, переправлятися i обноситися по ЛБ. Так i зробили. Пiсля екстремальноi чалки на значнiй течii перед описаним виром за трухлявий пеньочок та вiдвантаження речей "на плаву", з веселим оханням та матюками намагаемося витягти все на берег висотою близько 3 метрiв i нахилом 50 градусiв. Виявилося, що стали ми в людських городах перемежованих мiж собою нагромадженням гiлок - перелазами. Пройшовши кiлька городiв, бачимо стежину до берега, що проходить у заростях двометровоi кропиви. Я лише в шортах, Марина в купальнику - весело! Завантажилися i вiдпочиваемо, роздумуючи над тим, що пiсля ядерноi вiйни виживуть лише туристи. Бачимо, що обнос по ПБ був би значно простiшим та й вiдхiд вiд берега там не згiрший. Ех.

 Через кiлька хвилин розвалений млин. На пiдмурках випивають мiсцевi хлопцi, даючи нам кориснi поради та не менш дотепнi коментарi. На остаток повiдомили нам, що "далi розбитий мiст - все одно не пройдете". Пройшли. О 19.30 починаемо придивлятися мiсце пiд стоянку. Кругом населенка. Село Свiтанок, що справа, переростае в Зубiв. Два пацана рокiв восьми кричать нам, що ми не пройдемо i демонстративно смiються (цi Нострадамуси менi вже починають набридати). На зло iм розгортаемо значний п'ятиметровий "патрон" з пластикових пляшок. Пройшовши, салютуемо: "Пройшли!!!". Пацани бiжать по берегу вигукуючи бравi викрики хвацько-погрозливого характеру. Зупинився, поспiлкувався з ними. З'ясував, що по правiй сторонi хати аж до . матерi, а от по лiву - лiс. Прогляд злiва - поляна поруч з селом. Пропоную зупинитися. Пацани далi бiжать за нами по березi i кидаються чим попало: камiнцi, пiсок, пляшки. З трудом стримую себе, вдаючи, що не помiчаемо iх. Марина пропонуе пропливти трохи далi. Неохоче погоджуюсь. Далi прогляди показують лише багатометровi зарослi кропиви та людськi городи за ними. Думаемо, пропливаемо сотню метрiв до повного завалу i повертаемося в кропиву проти течii. Про себе матюкаюся, вголос щось бубню на зразок "все проти нас сьогоднi, бу-бу-бу.". Вибралися з кропиви (пiсля всього дня по нiй ми вже ходимо мов святi по водi) перемежованоi гiллям поруч з погорiлим полем i стали на стоянку о 22.00!!! Да-а. Настрiй препаскудний, ще й Маринi псую. Ех, потрiбно було все таки тим малим дати по шиям хорошенько.

 Поставилися пiд лiхтарями, з'iли консерву з мiдiй та рапанiв з на пiвроку простроченим термiном (страшно, але смачно) з часником (Марина вiдмовилася на користь традицiйноi кiльки в томатi). Спалося жахливо: покусанi комарами та обпеченi кропивою ноги не давали покою дурнiй головi J. А ще натрушенi при проходженнi завалiв в труси i за пазуху дрiбнi жучки-паучки лазили по спальнику створюючи атмосферу справжнього терарiуму. На додачу вночi пiшов дощ.

Середа 12.08.09

 Проснулися також пiд дощем. На газовiй горiлцi заварив собi каву, Маринi зелений i пишу звiт. Зварили вiвсянку. Погода перемiнлива вiд проливноi до просто паскудноi. Розумiю, що потрiбно все ж вирушати. Збираемось iз середини: пакуемо речi, знiмаемо внутрiшню палатку, все в герми, а зовнiшнiй тент мокрим просто в кульок.

Обнесли вчорашню перешкоду (заодно знайшов зарослi ожини i вволю наiвся ягiд) i в 12.45 в путь. Далi традицiйнi непролазнi хащi з завалами на кожних двiстi метрiв.

Принципово не робимо обноси: перетягуемося через гiлля, пролазимо пiд деревами, втискаючись тiлом в байду. Щуку жаль. Вже вчора вона стала протiкати. Дiрок немае, а вода просочуеться через потертостi. Йдемо, як свинi. Пропливаючи пiд низькими гiлками дерев, що звисаючи занурюються в воду, з води дiстаються i на нас осiдають шари добiрного, чорного як вакса, вонючого мулу. Через годину-другу рiчка на мить стала вiльнiшою. Я помiтив, що ми пропливаемо пiд гiллям нависаючоi над водою лiщини. Зiрвав кiлька горiхiв i подарував Маринi. Виявилося, що вони вже цiлком iстiвнi. Рiчка стала ще спокiйнiшою. Масивнi верби змiнилися кущами. Зупиняемося. Лишаемо Щуку на прив'язi, а самi берегом повертаемося за горiхами. Виявляеться, краще було вернутися на байдi i рвати горiхи з води, оскiльки лiщина вся все рiвно звисае над водою, а горiхи бовванiють лише на кiнчиках тонкого гiлля. Балансуючи над водою нарвали кульок горiхiв. Дивуе рiвнiсть i стрункiсть молодих погонiв лiщини: зимою тут можна було б нарiзати добiрних вудилищ.

 Через 100-200м знову джунглi. Марина весь день в поганому гуморi. Переважно мовчимо. В Островцi при впаданнi правоi притоки нова витiвка природи: рiчка розбиваеться на два русла: справа вузький бистротi пiд гiлками верб, злiва - порог пiд кiлькома масивними гiлками, що впираеться на колоду злiва i з великим обливняком серед протоки. Подумавши i зваживши всi за i проти, йдемо влiво. Красивий вдалий прохiд (а могло бути ой як неприемно). Вiдбулися лише гулею на лобi Марини - непомiчена дрiбна гiлка. Знову хащi, будь вони неладнi.

О 16.00 виходимо до села Малiв. Перед ним направо вiдходить канал чи то на млин, чи ще куди. Прямо ж гребля з чудними завалами та чистою водою. Привал. Купаюся досхочу, пру брудний одяг, панаму, мию голову, байдарку. Вiдчуваю, як змиваючи з себе бруд, неначе вiдмиваю вiд бруду всi пройденi сьогоднi хащi. Довкола палюче сонце та непорушна тиша (в тунелях сонця то не видно). Доки сохне одяг - в село. Вiд мосту вдалинi можна помiтити залишки мурiв величного замку з добре збереженою баштою та новозбудованою церквою всерединi. Обiцяю Маринi, що далi завалiв не буде, адже до рiчки впритул то злiва, то справа пiдступають крутi схили, отже мають початися Днiстровськi пейзажi. Та вже за поворотом рiки розумiю, що передбачити Серет неможливо. Проходимо чисельнi завали. Iх багато, але всi нескладнi. Проходяться сповiльненням ходу, корекцiею траекторii руху та легким перекладанням тонких гiлок верби вiд грудей за голову. Помiчена башта бовванiе просто над нами. Було б кiлька екiпажiв, можна було б оглянути. Зустрiчна тiтка розповiла, що це колишнiй монастир i ми знаходимося в селi Пiдгiрцi, що напроти Семенова (iх на картi немае). Розгомонiлися. Дивуюся зникненню пляшок, на що тiтка iнтелiгентно повiдомила, що вже в цьому сезонi назбирала десяток мiшкiв "бутильованого полiпропiлену". Подумалося, якби кожен надрiччанин зробив би те саме? Рiчка в цих мiсцях на картi позначена тонкою лiнiею, напевне тому, що береги досить високi, а сама рiчка завширшки не перевершуе 5-6 метрiв. Пiсля Семенова в Серет впадае рiчка Гнiзна, пiсля чого русло кардинально змiнюеться. На змiну завалам приходять просторi плеса 15-25 метрiв завширшки. Поодинокi поваленi дерева вже не можуть перекрити рiчку, хоча разом з низькорослими верболозами протилежного берега раз у раз створюють метровi коридорчики-тунелi. Проходимо Залав'я та Пiдгайчики. Враження, що ми на Случi нижче Новоград-Волинського. Стаемо на ночiвлю на мальовничiй просторiй полянi (майже непомiтнiй з води), оточенiй високими деревами акацii та лугами перцевоi м'яти.

 Затишок, п'янке повiтря i пречудовий настрiй сповнений оптимiзму стирае незгоди попереднiх днiв перетворюючи бруднi iсторii просто в похмурi легенди-страшилки. Нарештi на нормальних дровах варимо гречку з курячими шлуночками i чесно вкрадену кукурудзу.

Четвер 13.08.09

Проснулися о сьомiй. Кава. Вiвсянка з гавайською сумiшшю, вчорашнi горiхи, кукурудза, сало з часником. Так, це щось. Довго снiдаю, довго пишу, довго збираемося. Вийшли об 11.15. Година спокiйного веслання i ми пiдходимо до греблi. Значний перепад висот 4-5 метрiв. Велика частина рiчки сходить через греблю лiворуч, iнша - вiдгалужуеться в канал направо пiд красивим мiстком. В каналi жвавий бистроток, та й вiдстань вдвiчi менша нiж основним руслом, натомiсть нахиленi гiлки верболоз. Злiва - спокiйне плесо, але це й лякае.

Слухаю Марину - йду влiво. З'являються завали, правда не суцiльнi. Обiйшовши Долину стаемо за мостом набрати води. Робимо тривалий вiдпочинок з "солярiем". Пропливли трохи, погода почала псуватися. О 16.00 линув дощ. Тримаемося до першого "промерзання". О 16.40 промерзли. Ставимо пiд дощем палатку перед самим селом Буданiв вiдразу за мостом ЛБ на територii колишнього цукрового заводу (зовнi нагадуе звичайнiсiнький колгосп з трансформаторною будкою, силосною ямою, корiвниками вдалинi i випаленим полем поруч) на бережнiй кручi мiж самою рiчкою i колишньою грунтiвкою. Пробуемо поставити спочатку тент, а вже до нього зсередини крiпити внутрiшню палатку посуху. Так, все залишаеться практично сухим, але гра свiчок явно не варта (намудохалися по царськи). Через кiлька хвилин дощ скiнчився, а о 17.15 вийшло сонце. Палатка, байдарка мокрi, речi розпакованi - вирiшили вже нiкуди сьогоднi не йти. Магазин дуже далеко, аж за залишками мурiв замку, перебудованих на костел, що виднiються на пагорбi злiва. Дiвчина в магазинi сприймае мене за бомжа i не хоче давати пиво (такий казус трапляеться вперше). I не справляють на неi враження масивна срiбна цепочка та титановий годинник з браслетом, дивиться на мiй брудний капелюх i морщить лоба. Така порча знiмаеться лише шелестом грошей витягнутих з гермогаманця.

Тiльки назбирав дров, як знову линув дощ, мов з вiдра. Iмо консерви, i - спати.

П'ятниця 14.08.09

Зранку кава i гарна погода. Сушимося, варимо борщ, чай i об 11.30 в путь. До Скоморошого швидка течiя з поодинокими перекатами (один раз прийшлося навiть робити стометрову проводку). Вiдчуваються днiстровськi мотиви. Далi рiчка повернула на схiд i течiя майже повнiстю зникла. Класичнi случанськi пейзажi. Мiсць для стоянок нема аж до самоi ГЕС (виключення двi полянки злiва при поворотi рiки на пiвдень). Скородинський став перед ГЕС (1958 р.) дуже мiлкий i замулений. Йдемо на "чорних веслах". Направо вiд ГЕС за пагорбом розкинулося село Скородинцi. Докуповую хлiб в Торгiвельному Центрi (монстр совдепа), оглядаю визначнi мiсця: бiльшiсть хат критi черепицею, зруйнований явно стародавнiй величний храм (навiть я мимоволi перехрестився), циганка на вантажiвцi, що кричить в мегафон: "Купуемо телевiзори та металолом".

 Село плюс тривалий обнос з ЛБ на ПБ (можна iнакше) зайняло пiвтори години. Пiсля ГЕС течiя переважно швидка. Йдемо пiд всiма вiтрилами. О 17.20 зупиняемося на ночiвлю поряд з селом Бiла (вiрнiше мiж чотирма написами Бiла на картi) перед самим Чортковом з метою завтра за годину дiстатися Чорткова, просушитися i неквапно шукати транспорт до Залiщикiв чи Тернополя. Ночiвля дуже правильна: навпроти красива неприступна прямовисна кам'яна стiна метрiв на 10-15 заввишки (можливо це i е вiдслонення гiрських порiд силурiйського i девонського перiодiв), на березi грушi, липи та iншi здичiлi плодоноси (неначе сотню рокiв тому тут була чиясь садиба). Рiвна поверхня землi дозволила б поставити з десяток наметiв. Гарний пiдхiд до води, вiдсутнiсть комарiв та вiддаленiсть цивiлiзацii.

Часу вдосталь, тож неспiшно збираю дрова (теж не верба:), доки Марина облаштовуе гнiздо, купаюся, варимо гороховий суп. Спокою не дають щуки, якi по кiлька раз на хвилину вистрибують з води, неначе знущаючись, показують своi тушi хапаючи загнаного малька (все, наступного разу беру весь свiй риболовний арсенал). Нiч прохолодна з рясними ранковими туманами.

Субота 15.08.09

 Зранку миттево розпалюю багаття з сухих гiлок, прихованих в тамбурi палатки на випадок негоди (вкотре карбую в пам'ятi, що потрiбно купити сухий спирт або нарiзати велосипедну камеру). Варимо рис, з залишкiв капусти, моркви та олii робимо салат, доiдаемо сардини, паштет та лiсовi горiхи. З таким снiданком не хочеться i весла до рук брати. Збираемося. На берег пiдiйшли пастухи. Кажуть, що до Чорткова нам пливти не бiльше 20хв, адже вiн прямо тут за поворотом. А пiшки не бiльше трьох кiлометрiв. На думку спадае, що наш поiзд взагалi може зупинятися в Чортковi. Роздумую, що можливо краще прогулятися з байдаркою в руках, анiж зайвий раз перепаковуватися та просушуватися. На тому й порiшили.

Вiдбуття:

Герми на плечi, Щуку в руки i вперед. Жарко, а я ще й в камуфляжi щоб герма не натерла плечi, яким i так немало дiсталося за цi днi. Виявилося, що пастухи або не знають арифметики, або вiдстань нам сказали в милях. Топаю, а пар з мене стовпом. Промокае камуфляжна куртка i пiт стiкае просто по гермомiшку. Чорногора влiтку виявилася значно легшою нiж це пiшкування з дивним для зустрiчних спорядженням. Вийшли на колii i вже повз них заходимо на самий вокзал. Так наш поiзд N350 прибувае в Чорткiв в 18.50. Чекаемо, вантажимося, короткий перекус в поiздi i люлi незважаючи на п'янi вигуки сусiдньоi компанii хлопцiв, що поступили в киiвськi ВУЗи i iдуть покоряти столицю (боюся, що ця безпечнiсть iм, незнайомим з контролерами та вокзальною публiкою, ще може вилiзти боком). Просинаюся за годину до Киева. Кава. 06.57 вокзал. Пiшком до Украiни. Тролейбус, i от ми дома. Вiдразу ж намагаюся оживити навiгатор. По USB вiн видний, довго шаманю, тричi мiняю прошивку i лише коли я по найновiшiй версii поверху залив ту ж прошивку прибор ожив. Трек першого дня врятовано. Хоч щось.

Витрати:

Iжа, близько 100/2

Квиток на поiзд N7 Киiв-Тернопiль 75.01

Таксi в Тернополi 8/2

Автобус Тернопiль-Залiзцi 10

Квиток на поiзд N350 Залiщики-Киiв 78.76

Всього: приблизно 215 грн. (27$) + пиво

Висновки:

Рiчка мальовнича, але дуже брудна i засмiчена. Маса дрiбних i серйозних перешкод диктуе багато обносiв.

За 6-ти годинний ходовий день на байдарцi Щука при умовах штилю, вiдсутностi течii i перешкод можна вiльно пройти 30-35 км. Для реальних умов потрiбна корекцiя.

Рiчку бажано ходити кiлькома екiпажами, що значно спростить обноси та подолання перешкод. На катамаранi на таку рiчку йти не варто взагалi.

Мiсцями рiчка дуже рибна i пригiдна для чудноi рибалки.

Дякую КБ "Сталкер" за вдалу конструкцiю байдарки, що змогла пережити значнi знущання, хоча й прийдеться клеiти значнi, майже наскрiзнi потертостi. Можливо заiду до вас зимою за наступною Щукою.

Як здорово, що зi мною не пiшли кiлька новачкiв, яких я майже зманив Серетом. Для них ця подорож могло б стати моральною травмою. I як погано, коли поряд немае своеi перевiреноi команди (Слинькiв, Герасимчукiв, Горячковського).

Навiть для простих походiв здорово мати грамотне спорядження.

Рекомендацii:

Для спрощення маршруту i щоб дiйти все-таки до Днiстра раджу стапелитися в Тернополi, або в Семеновi.

Окрiм GPS-навiгатора обов'язково потрiбно брати паперовi карти i бажано в кiлькох посудинах, або екземплярах.

Для розпалки багаття потрiбно щось брати, особливо, коли група з двох людей i на привалi потрiбно витрачати мiнiмум часу на будь-яку операцiю.

Обов'язково потрiбно мати сплавне взуття, що добре фiксуеться на ногах.

Правильне харчування в походi - залог гарного настрою i економiя срального паперу.

Казанковий трос i в перший же день вирубанi пiд нього стiйки матимуть мiнiмальну вагу, найкращу транспортабельнiсть та швидке приведення в боеготовнiсть.

Контакти:

Автор звiту - Володимир Хмелюк

Якщо у вас виникли запитання, зауваження, уточнення та пропозицii - звертайтеся, з радiстю поспiлкуюся.

E-mail: hmelyuk@bigmir.net

ICQ: 251-284-115